неділя, 3 липня 2016 р.

Лунає екологічний дзвін в творах українських письменників

   Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.
Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.
Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Чорнобильська катастрофа вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої біди . Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.
  Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках.    
   Серед тих , хто загинув, приборкуючи ядерну стихію - пожежники.
 Молоді… Їм ще тільки починати жити, кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі… У кожного  були свої плани , надії бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити!?  Та ніч стала для них фатальною. Вони не відступали , не ховалися за спинами інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Їх шість …. Перших! Хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів: Володимир Правик,  Володимир Тишура,  Микола Титенок, Микола Ващук, Василь  Ігнатенко, Віктор  Кібенок.
   Ось документальні факти з повісті- хронічки В. Трегубова « Приборкувачі вогню»  Мужність і біль Чорнобиля»…Володимир Правик рухається по даху, рахуючи осередки загорання : п’ять, шість, сім, вісім… На хвилину зупиняється й стурбовано дивиться під ноги. Чоботи ніби влипли в покриття даху. Адже це бітум! Раптово його осяйнула догадка. Температура висока настільки, що бітум плавиться…»За подвиг під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про яку розповідає Лідія Вірина в чорнобильській оповіді» Тієї вогняної ночі». В.Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
 За караулом Правика прибув караул його бойового товариша лейтенанта Віктора Кибенка. І вони ринули у вируюче полум’я у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя . Ось як описує подвиг Кибенока В. Трегубов в повісті « Приборкувачі вогню»: « Він бачив, як люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю, як вибув з боротьби з вогнем спочатку Володимир Тишура, за ним Микола Ващук. У низу вибуло із строю кілька чоловік, а сам Кибенок ще тримався на найнебезпечнішій ділянці разом з Правиком- до останнього…» А через два тижні після аварії 23- річний  відважний офіцер Віктор Кибенок, помер у московській лікарні . За свою мужність і відвагу також одержав високе звання Героя Радянського Союзу.
  Ось так тієї трагічної ночі з 25-го на 26-те квітня лейтенанти і сержанти пожежної охорони боролися з наслідками атомного вибуху . 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинуло майже відразу .
У неймовірно важких умовах вдалося загасити пожежу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки. Обслуговували найнебезпечнішу ділянку не тільки пожежники , а й медики, транспортники, будівельники, спецчастини хімзахисту, підрозділи міліції, повітряного транспорту. Усі діяли героїчно і самовіддано.
     Усі  жахіття і проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і творах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках   літературних часописів , зокрема в « Літературній Україні», з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара , Бориса Олійника, Івана Драча.
Згодом були надруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко.
Подією в літературі стала поема Бориса Олійника «Сім». Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. "Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон", - у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і "мов з козацького реєстру" вичитуємо імена сміливців.
   Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені проблемам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака "Чорнобиль" та роман В. Яворівського "Марія з полином у кінці століття".
Повість Ю. Щербака, носить документальний характер (це зібрані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної стихії).
   Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку "вічну" тему нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже перейшов рубіж тридцятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.
Спливають роки, відлітають у вічність . Та пам'ять про всенародний подвиг тих, хто ризикуючи життя брав участь у ліквідації наслідків аварії ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках .
Чорнобильський вітер по душах мете ,
Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безуспішно іде.
…Лиш пам'ять , лиш пам'ять усе пам’ятає.
                                               Олена Матушек
                                          
                                                                         бібліограф районної бібліотеки для дорослих :

                                                                                                         Петрич О.О.

Немає коментарів:

Дописати коментар