середа, 9 листопада 2016 р.

Всеукраїнський диктант національної єдності в Лохвицькій ЦРБ

9 листопада в День української писемності та мови традиційно відбувся Всеукраїнський диктант національної єдності. Цього дня до диктанту долучилися і працівники Лохвицької центральної районної бібліотеки.
Українське радіо започаткувало акцію ще 2000-го. Відтоді щороку слухачі можуть взяти участь у написанні та з’ясувати, наскільки добре знають мову.
Як правило, текст – авторський, ексклюзивний, створений спеціально на замовлення Українського радіо відповідно до всіх приписів і норм правопису – складається з близько 150 слів. Диктор читає його в прямому ефірі двічі.
Для того, щоб стати учасником, окрім бажання, необхідно мати аркуш паперу, ручку,  радіоприймач, комп‘ютер, планшет або телефон з виходом в Інтернет.
Кожен охочий може долучитися до акції та написати диктант просто біля приймача. Далі – за бажанням – можна відправити роботу на Українське радіо для перевірки, а можна дочекатися, поки текст з’явиться на сайті чи буде підбито підсумки в прямому ефірі, та перевірити власноруч. До розгляду приймаються лише рукописи. Надсилати можна традиційні, паперові листи, а з 2014 року – і в електронному вигляді. В другому випадку  роботу слід відсканувати або сфотографувати.
Об 11 годині на Першому каналі Українського радіо розпочалася годинна радіопрограма, присвячена акції: йшлося про історію радіодиктанту, його учасників, умови написання, а об 11:30 прозвучав власне текст.
Диктував доцент Київського університету ім. Б.Грінченка Олександр Авраменко.
Підбиття підсумків і урочистий фінал акції відбувається в грудні. В прямому ефірі ведучі та автор розповідають про кількість листів, географію, особливості тексту та найбільш поширені помилки. Переможці отримують призи та привітання в прямому ефірі. Втім, 2014 року було запроваджено нововведення. Вперше за чотирнадцять років, з огляду на складну ситуація в державі, диктант писали не за подарунки та премії, а лише в ім’я ідеї. Але без приємних сюрпризів не обійшлося: усі, хто написав диктант без помилок, стали героями спеціальних сюжетів в ефірі Українського радіо.
За час проведення Всеукраїнського диктанту національної єдності постійно збільшується аудиторія та географія учасників. Десятки тисяч листів надходять з усіх областей України та з-за кордону: Німеччини, Бельгії Великої Британії, Канади, Аргентини, Литви, Норвегії, Польщі, Швеції, Франції, Росії, Білорусі, Молдови, Таїланду. Пишуть люди різного віку і різних професій: школярі і студенти, військові і робітники, пенсіонери і домогосподарки. Пишуть наодинці з приймачем і цілими колективами. А 2014-го в Київському університеті імені Б.Грінченка встановлено рекорд – «Наймасовіший диктант на одній локації», який одночасно і в одній аудиторії писали 689 людей.

Популярність радіодиктанту щороку зростає.  І найголовніше в ньому – це не перевірка знань і не хизування здобутою високою оцінкою чи отриманим подарунком. Важлива солідарність з усіма, хто любить і шанує рідне слово, хто хоче, щоб українці говорили українською мовою і зберегли її для нащадків.

середа, 28 вересня 2016 р.

Всеукраїнський День бібліотек

     



            Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в 1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.
Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій, згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого, це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.
Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня. За даними проекту DilovaMova.com, ще з ХІІІ століття, в момент створення Галицько-волинського князівства на Західній Україні вже почався активний бібліотечний рух. При дворі філософа і книжника князя Володимира Васильковича була створена велика книжкова рукописна майстерня. Звичайно поява друкарства в середині XV століття справило грандіозні зміни по всьому світу, це не могло не торкнутися бібліотечної справи. Масштабний розвиток і поширення бібліотек почалося в XVI столітті. У Львові та Острозі з’явилися великі книгосховища. Вони створювалися при освітніх установах. Бібліотека Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII столітті наявність бібліотек увійшло в моду у заможних і шляхетських родів, козацьких старшин, будинків єпископів, при монастирях і різноманітних школах.
До другої половини ХІХ і початку ХХ століття в землях Західної України, що входила тоді під протекцію Австро-Угорщини, стала діяти ціла мережа культурно-освітніх осередків, під назвою «Просвіта». До 1914-го рока Просвіта налічувала близько 78-ми філій і 2944-х читальних закладів по всьому краю, покриваючи 75% українських населених пунктів Галичини. До 1939-го рока цей показник виріс до 85%.
За часів радянської влади бібліотечна справа була невід’ємною частиною державної політики.
На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека Академії наук України імені В. І. Вернадського, Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека і т. д. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.
Час не стоїть на місці. Нові технології упевненим кроком входять в наше життя. І бібліотека не виняток.
Зараз Лохвицька ЦРБ – це сучасний бібліотечний заклад, що надає населенню широкий спектр послуг, як традиційних, так і нових, зокрема безкоштовний доступ до світової мережі Інтернет, ксерокопіювання, сканування та роздрукування інформації з електронних носіїв, кольоровий друк. Бібліотека – активний учасник районних, обласних, Всеукраїнських, міжнародних конкурсів та досліджень, неодноразово займала призові місця в них.
 Бібліотека сьогодні, як своєрідний ланцюжок, об'єднує завдання і функції інформаційної, культурної і освітньої сфер, у цьому – водночас унікальність і складність бібліотечної галузі.
Щорічно бібліотекою користується більше 4 тисяч читачів. Ми відкриті для всіх, ріді своїм вірним і постійним читачам і готові приймати нових. Дуже часто звучать в бібліотеці щирі слова вдячності від її відвідувачів.
У бібліотеки багато друзів. Це всі жителі Лохвицької громади, що відвідують нашу книгозбірню, користуються її послугами, беруть участь в різноманітних заходах, допомагають нам у вирішенні безлічі питань – дарують книги, газети та журнали, співпрацюють з бібліотекарями, проводячи спільні заходи, надають спонсорську допомогу.
Дійсно, бібліотеці є чим пишатися! Вона вносить значний вклад в культурне життя нашого міста, працюючи для людей. За 125 років бібліотека стала справжньою скарбницею знань, храмом книги, центром освіти, дозвілля та спілкування усіх її користувачів.

У цей день, Всеукраїнський День бібліотек, ми вітаємо всіх працівників цього безцінного осередка, з віками накопиченого, нашого людського досвіду і знань. Бажаємо Вам усіх благ, уваги ваших вдячних  читачів і ваших справжніх шанувальників! Зі святом бібліотек!



День партизанської слави

22 вересня в Україні відзначається День партизанської слави та 75-річчя партизанського руху в Україні.  Свято встановлено в Україні  з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період  Другої світової війни 1941-1945 років.
Цей день відзначається як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і життя. 6200 партизанських загонів і підпільних груп, які налічували близько мільйона людей, завдавали відчутних втрат гітлерівським військам на окупованій території. За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, 200 тисяч партизанів і підпільників нагороджено орденами і медалями, 223 з них визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Лилася кров, нищилися матеріальні й культурні цінності, духовні надбання народу.
Бібліотекар 1 категорії   Лохвицької  ЦРБ Бурлей К.І. провела урок слави « Перемогу кували повсюди» по вшануванню пам’яті Дня партизанської слави для студентів  Лохвицького ПТУ №27. Вона розповіла присутнім про велике випробування, що випало на долю українського народу в роки Другої світової війни,  про героїчний подвиг уславлених партизанів і підпільників. Хвилиною мовчання вшанували тих, хто, нехтуючи життям, зупинив нацистську навалу.
Ми не повинні забувати про тих людей, які пройшли крізь найскладніші випробування, та у безстрашній і непримиренній боротьбі з окупантом, своєю хоробрістю і героїзмом, відвагою та безмежною любов’ю до Батьківщини відстояли рідну землю, право на волю, жертвуюючи своїм життям заради нашого світлого майбутнього.

День партизанської слави вшановується з покоління в покоління та зберігає в наших серцях такі поняття, як Батьківщина, честь, обов’язок та пам’ять.

неділя, 3 липня 2016 р.

ЗУСТРІЧ З НОВИМИ КНИГАМИ


Книги-морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Так писав найбільший книголюб серед українських письменників-класиків Іван Франко .
  КНИГА – супутник людини. Вона супроводжує нас в усьому житті. Не можна собі уявити людину, яка б обходилась без книг. Та не лише всебічними науковими знаннями багата книга, вона ще має чудесну властивість поглиблювати і продовжувати наше життя, наші літа.
Як би довго не жила та чи інша людина, вона має прожити одне життя, а читаючи книги, особливо художні, ми переносимось в інші часи, разом з героями книг радіємо, переносимо найтяжчі випробування, йдемо на героїчні подвиги!
   Дуже добре дома мати потрібні книги, але всіх потрібних книг не купиш і тому кожна людина має можливість відвідати бібліотеку, та знайти для себе потрібну та корисну літературу.
Шановні читачі до вашої уваги нові книги! Запрошуємо всіх зацікавлених ознайомитися з новою літературою, що надійшла останнім часом до бібліотечних фондів . Читачам пропонуються нові видання з історії, релігії, художньої літератури, патріотичного виховання ,документальної хроніки, багато книг сучасних авторів та цікавих видань для юнацтва.
Лохвицька центральна районна бібліотека запрошує всіх бажаючих долучиться до мережаного слова поетів , письменників рідного краю, прочитати книги та відчути любов до України, до всього прекрасного, що оточує кожного з нас.
Бібліограф ЦРБ :

Петрич О.О.

Лунає екологічний дзвін в творах українських письменників

   Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя.
Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.
Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Чорнобильська катастрофа вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом незвіданої біди . Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.
  Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках.    
   Серед тих , хто загинув, приборкуючи ядерну стихію - пожежники.
 Молоді… Їм ще тільки починати жити, кохати, народжувати дітей, приносити радість у свої оселі… У кожного  були свої плани , надії бажання. Все було попереду, але хто міг передбачити!?  Та ніч стала для них фатальною. Вони не відступали , не ховалися за спинами інших. У самому пеклі аварії вони виконали свій обов’язок до останнього подиху. Їх шість …. Перших! Хто ціною свого життя оплатив шанс на життя мільйонів: Володимир Правик,  Володимир Тишура,  Микола Титенок, Микола Ващук, Василь  Ігнатенко, Віктор  Кібенок.
   Ось документальні факти з повісті- хронічки В. Трегубова « Приборкувачі вогню»  Мужність і біль Чорнобиля»…Володимир Правик рухається по даху, рахуючи осередки загорання : п’ять, шість, сім, вісім… На хвилину зупиняється й стурбовано дивиться під ноги. Чоботи ніби влипли в покриття даху. Адже це бітум! Раптово його осяйнула догадка. Температура висока настільки, що бітум плавиться…»За подвиг під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, про яку розповідає Лідія Вірина в чорнобильській оповіді» Тієї вогняної ночі». В.Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
 За караулом Правика прибув караул його бойового товариша лейтенанта Віктора Кибенка. І вони ринули у вируюче полум’я у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя . Ось як описує подвиг Кибенока В. Трегубов в повісті « Приборкувачі вогню»: « Він бачив, як люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю, як вибув з боротьби з вогнем спочатку Володимир Тишура, за ним Микола Ващук. У низу вибуло із строю кілька чоловік, а сам Кибенок ще тримався на найнебезпечнішій ділянці разом з Правиком- до останнього…» А через два тижні після аварії 23- річний  відважний офіцер Віктор Кибенок, помер у московській лікарні . За свою мужність і відвагу також одержав високе звання Героя Радянського Союзу.
  Ось так тієї трагічної ночі з 25-го на 26-те квітня лейтенанти і сержанти пожежної охорони боролися з наслідками атомного вибуху . 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинуло майже відразу .
У неймовірно важких умовах вдалося загасити пожежу, попередити її розповсюдження на інші енергоблоки. Обслуговували найнебезпечнішу ділянку не тільки пожежники , а й медики, транспортники, будівельники, спецчастини хімзахисту, підрозділи міліції, повітряного транспорту. Усі діяли героїчно і самовіддано.
     Усі  жахіття і проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і творах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках   літературних часописів , зокрема в « Літературній Україні», з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара , Бориса Олійника, Івана Драча.
Згодом були надруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани Йовенко.
Подією в літературі стала поема Бориса Олійника «Сім». Цей твір присвячено пам'яті відважних шести пожежників, що самовіддано вступили у боротьбу зі смертю, та кінорежисера Володимира Шевченка, який знімав фільм про спробу людей протистояти стихії. "Де ви тепер, матерів своїх діти, колисаєте сон", - у традиції народного плачу і скорботи запитує поет, і "мов з козацького реєстру" вичитуємо імена сміливців.
   Майже одночасно (1987) були написані прозові твори, присвячені проблемам чорнобильської трагедії. Це повість Ю. Щербака "Чорнобиль" та роман В. Яворівського "Марія з полином у кінці століття".
Повість Ю. Щербака, носить документальний характер (це зібрані магнітофонні записи учасників ліквідації аварії і жертв атомної стихії).
   Масштабність Чорнобильської трагедії породила цю гірку "вічну" тему нашої літератури. Відлік від злопам'ятного дня 26 квітня 1986 р. вже перейшов рубіж тридцятиліття, але події, пов'язані з цим днем, раз у раз знаходять своє висвітлення у художніх творах українських літераторів.
Спливають роки, відлітають у вічність . Та пам'ять про всенародний подвиг тих, хто ризикуючи життя брав участь у ліквідації наслідків аварії ніколи не зітреться з історії людської, не згасне у віках .
Чорнобильський вітер по душах мете ,
Чорнобильський пил на роки опадає,
Годинник життя безуспішно іде.
…Лиш пам'ять , лиш пам'ять усе пам’ятає.
                                               Олена Матушек
                                          
                                                                         бібліограф районної бібліотеки для дорослих :

                                                                                                         Петрич О.О.

четвер, 19 травня 2016 р.

19 травня 2016 року – День вишиванки! Просто одягни вишиванку, де б ти не був! Приєднайся до загальноукраїнського флешмобу!

Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.
Хай не буде серед нас байдужих
І один в нас буде отаман.

Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,
Хай побачить українців світ —


Молодих, відважних, дужих,
У єднанні на багато літ.


19 травня 2016 року – День вишиванки

Українська народна вишивка – це  творіння рук і сердець багатьох поколінь майстрів, в основу якої покладено традиції народного мистецтва, це спостережливість, вигадка, смак, різноманітність кольорових поєднань, орнаментальних мотивів і форм.
А ще з вишиванкою пов'язана вся багатовікова історія українського народу.
В Лохвицькій районній централізованій бібліотечній системі з нагоди свята проводиться  загальносистемний масовий захід «Мистецьке намисто «Цвіт вишиванки», в рамках якого організовані книжкові виставки – інсталяції, для читачів проходить вікторина «Українське вишиване мистецтво», зустрічі з місцевими вишивальницями та інші заходи.
Бібліотечні працівники  долучилися до відзначення в Україні Дня вишиванки— всеукраїнського свята, національної єдності, покликаного зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння національної вишитого одягу та об'єднати українців. З нагоди свята вони продемонстрували власні найрізноманітніші вишиванки.
До Дня української вишиванки в Лохвицькій ЦРБ ім.Г.С.Сковороди була  оформлена виставка « Вишивана Україна», де представлені художні вишивки виготовлені нашими користувачами, як дітьми, так їх мамами та бабусями.
Бажаючих більш детально ознайомитися з історією національного вбрання українців, символами у вишивці та їх значенням ми запрошуємо переглянути  книжково-ілюстративну виставку «Вишивана Україна», що знаходиться в читальному залі Лохвицької центральної районної бібліотеки. Також до уваги читачів ми пропонуємо журнали « Українська вишивка», «Вишиванка». «Бісер», «HAND MADE».

Запрошуємо Вас завітати  до бібліотек Лохвицького району!



Наш скарб – рідна мова

Рідна мова моя, поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов`я,
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Кожного року в Україні 21 лютого відзначають Міжнародний день рідної мови. Це незвичайне свято, і відзначають його по-особливому. Рідна мова – це найбільше і найдорожче добро в кожного народу, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку він вкладає і своє давнє життя, і свої сподівання.
Саме цій події був присвячений захід «Рідна мова моя,пісенна, пелюсткова і ніжна, як спів солов’я», який було проведено в читальному залі Лохвицької ЦРБ. На заході зібралися працівники сільських бібліотек, щоб почути теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову.
Відкриття свята урочисто почалося з виконання пісні П. Дворського «Рідна мова». Про красу рідної мови, її велич повели свою розповідь ведучі Н.М.Сініченко та Л.В.Пономаренко. Виступи супроводжувалися чудовими презентаціями, відеороликами, підготовленими бібліотекарями .
Присутні також ознайомилися з переглядом літератури «Наш скарб – рідна мова».

Мова – це коштовний скарб, дарований нам предками у спадок. І ми маємо любити, берегти і примножувати її серед запашного, барвистого мовного букету нашої багатонаціональної Батьківщини щодня і повсякчас, а не лише в День рідної мови.
/Files/images/м1.JPG

Українці – нація героїв

Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.
Вірність і мужність - ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя.
Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу - вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоб осягнути свою мету, щоб здійснити свою мрію.
Історія і сучасність України, українського народу - це твір героїв України, це діло людей, які віддали всі свої сили, і своє життя для добра Українського народу: його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна - це нація героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху.
Саме до вшанування Дня пам’яті героїв Небесної сотні 19 лютого 2016 року бібліотекарем Лохвицької ЦРБ Бурлей К.І. разом з бібліотекарем Лохвицького ПТУ №27 Лушпій Л.П. було проведено для студентів урок гідності «Українці – нація героїв». Цей захід став для студентів трагічним спомином тих подій, коли під час Революції гідності гинули мужні і незламні патріоти нашої України.
Також в читальному залі бібліотекарями Лохвицької ЦРБ спільно з Лохвицьким РВ КВІ УДПтС України в Полтавській області з під облікованими особами було проведено урок гідності «З криниці національного болю» та представлено перегляд літератури на тему «І мовчки сотня непокорених героїв відходила у чисті небеса». /Files/images/нс1 (2).jpg/Files/images/нс1 (1).JPG

четвер, 11 лютого 2016 р.

Афганістан - пам'ять, подвиг, біль...

Щороку 15 лютого відзначають скорботний День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Цього року виповнюється 27 років з часу виведення  військ колишнього СРСР з Республіки Афганістан.
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі сердець, материнських сердець. У війни безжальні очі, у війни свій рахунок, своя жорстока арифметика.
Не злічити страшного невимовного горя у тих сім`ях, до яких прилетіла чорна звістка про загибель сина, брата, коханого, чоловіка.  Ніколи не повернути тих, хто навіки залишився на війні, для кого вона ніколи не закінчиться.
Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати.
11 лютого в Лохвицькій центральній районній бібліотеці ім.Г.С.Сковороди було проведено для студентів Лохвицького медичного училища та студентів Лохвицького ПТУ №27 урок реквієм «Ми будем довго пам’ятати, і вам забути не дамо». Захід розпочали переглядом фільму «Вспомним Афганистан», потім розповіді ведучих В.Бузівської  та Н.Сініченко перемежовувалися з піснями та відео кліпами про Афганістан. Дуже цікавою та хвилюючою була розповідь наукового працівника Лохвицького краєзнавчого музею ім. Г.С.Сковороди Степаненко Н.І., яка розповіла присутнім про наших земляків Юрія Горобця, Миколи Денисенка, Олександра Коваленка, Володимира Ткаченка, що загинули в Афганістані. Пам'ять про загиблих вшанували хвилиною мовчання.
Ми маємо знати про страшні події  афганської війни і  пишатися мужністю, героїзмом,подвигом воїнів-афганців.

Разом із своїми кураторами та викладачами студенти подякували за цікавий та змістовний захід, а також переглянули книжкову виставку «Афганістан – подвиг, пам'ять та біль».  Розповіді та відео кліпи з піснями про Афганістан пройшли крізь юні серця, і кожен зрозумів, що найстрашніше у світі – це війна.




«Бабусина хата цікавинками багата»


У сучасних суспільно-політичних умовах патріотичне виховання підростаючого покоління набуває пріоритетного значення.В Лохвицькій районній бібліотеці для дітей національно-патріотичне виховання базується на формуванні у наймолодших читачів першооснов національної свідомості.
 З цією метою 11 лютого 2016 року бібліотекарями відділу обслуговування учнів 1-4 класів була проведена народознавча мандрівка «Бабусина хата цікавинками багата» для учнів 1-го класу Лохвицької ЗОШ №2 (учитель – Лазука Н.П.) У читальній залі бібліотеки стоїть стилізована піч,скриня,стіл з глиняним та дерев'яним посудом,зала прикрашена вишитими рушниками.
           Разом з бібліотекарем діти помандрували у глибуну віків. Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє – культуру, побут, звичаї. Ми, українці, у цьому світі єдині.Єдині,бо неповторні.Неповторні своєю мовою, традиціями,культурою.
            Із скрині ведуча по черзі дістає український національний одяг та прикраси – жіночі сорочки, вишиті різними техніками, чоловічу вишиванку, рушники – обрядові, весільні, побутові, скляне намисто нареченої, коралі.Про кожен предмет та його призначення розповідає дітям у доступній формі.
            Багато цікавого діти дізналися і про традиційні українські іграшки – з ниток, тканини, глини, тіста та сиру.
              Юним читачам були запропоновані тематичні ігри –«Прикрасимо рушничок», «Колись було – чи зараз», «Покотився клубочок бабусиною хатою».

              Захід закінчився, але діти ще довго юрмилися біля сккрині, розглядаючи коралі, ляльки-мотанки, дерев'яні ложки та інші цікаві дя них речі.Є надія, що історична пам'ять народу збережеться в наших дітях.