вівторок, 3 березня 2015 р.

Герої не вмирають!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
  Саме цими словами Україна проводжала в останню путь своїх синів та дочок. Тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову від нас пішли найкращі. Ті, для кого "справедивість", "гідність", "свобода", "Україна" були не просто словами, а сенсом їх життя.
  Історія України мала багато трагічних періодів. Коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинявся під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників.
   Події останніх місяців 2013 і початку 2014 року перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилася приспана роками національна свідомість людей.
На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні.
Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...
   Події останніх місяців 2013 і початку 2014 року перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилася приспана роками національна свідомість людей.
На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, росіяни та вірмени, грузини і білоруси. Їх об'єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів - це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались..
Вони підняли людей на боротьбу. Сотні проповідей є ніщо порівняно з тим, що вчинили для нас ці люди. Адже їхній вчинок - то велика жертовна любов. І якщо ми збагнемо це - не буде поміж нами зла.
Усі герої Небесної Сотні були простими людьми - не депутатами, не політиками, не начальниками. У вирішальний час не змогли байдуже сидіти біля телевізора просто дивитися на те, що коїться на вулицях столиці. Вони не думали про те, що можуть загинути. Вони лише знали, що так, як є, так далі бути в Україні не може.
  Ми сьогодні в скорботі й з великою нашою вдячністю згадуємо Героїв світлої пам'яті Небесної Сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.
Темні часи пройдуть. Буде колоситись хліб. Будуть сміятись діти. Буде жити Україна.Але віднині небесне воїнство поповнилось ще однією сотнею. Небесною сотнею.
  За рік, що минув після Майдану, у багатьох із нас змінилося дуже багато. Такі поняття, як «гідність» і усвідомлення власної гідності, «патріотизм», «незалежність», «державність» перестали бути чимось абстрактним. З’явилося більше рішучості, впевненості, відповідальності. Водночас — і більше нових викликів. Дедалі важче чітко розмежувати, де біле, де чорне, де добре, де погано, де плюс, де мінус, де друг, де ворог. Складніше полюбити Майдан у собі, а не себе на Майдані.
  Хтось кладе життя заради інших, стає волонтером чи віддає останню копійчину пораненим у госпіталі, а хтось наживається на чужому горі й зміцнює статки. Ще більша відповідальність — на політиках, від рішень яких залежать долі мільйонів та й усієї країни. Революція не завершується швидко і не завжди приносить очікувані результати. Тож Майдан, не як центральна площа у Києві, а як Революція Гідності, як переворот у свідомості, як очищення від бруду і кіптяви, як боротьба добра зі злом ще триває. І на сході України, у кожній сфері життя у державі загалом, і в кожному з нас.
Нам треба об'єднатись воєдино,
Бо мрії й прагнення в нас одні –
Щоб стала вільна й сильна Україна,
Ми скажем усі разом: «Ні - війні».
 В знак вшанування пам’яті героїв Небесної сотні  в читальному залі Лохвицької центральної районної бібліотеки ім.Г.С.Сковороди відбулися заходи . На заходах  були присутні бібліотекарі всього району та учні Лохвицької ЗОШ №2  , які із сльозами на очах слухали розповіді ведучих В.О.Бузівської та Н.М.Сініченко,  переглядали відео тих подій, які відбувалися на майдані рік тому,слухали пісні та вірші, а також знайомилися з бібліодайджестом «І мовчки сотня непокорених героїв відходила у чисті небеса»
Провідний бібліотекар Лохвицької ЦРБ ім.Г.С.Сковороди

Пономаренко Л.В.


Солов’їна барвінкова – українська наша мова

   «Любов до Батьківщини, – писав видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський, – неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм серцем і розумом красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова…»
    Наша мова бере початок із сивої давнини віків. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Дуже багато жорстоких століть пережила наша невмируща мова, мужньо витерпівши наругу кривдників.
 Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її  і як ніхто інший, розкрив чудову, чарівну музику українського слова.
Ну що б, здавалося слова…
Слова та голос - більш нічого.
А серце б’ється – ожива, як їх почує!...
Багато письменників переслідувались за вільнодумство й любов до рідної землі та її мови. Серед тих, хто понад усе любив Україну та рідне слово були О.Олесь, М.Рильський,  В.Самійленко.      
    Мова – найдорожче, що є в кожного народу. Вона віддзеркалює  душу народу, його історію.  А тому ми не маємо права забувати рідну мову, бо ж вона – частка родоводу рідного міста, рідного народу. 
    Мова – це  серце  нації,  а  нація – це  особистість,  вона  має  обличчя,  свій  характер,  темперамент,  свою  культуру,  мораль,  честь  і  гідність, свої  святощі,  своє  минуле,  теперішнє  й  майбутнє.  Мова – це  невичерпна  духовна  скарбниця,  в  яку  народ  безперервно  вносить  свій  досвід,  всю  гаму  свого  розуму  й  почуття.  Мова – це  канва,  на  якій  людина  вишиває  візерунки  свого  життя.
     Мова  українська – це  золотий  запас  голосу  душі  народної,  з  якого  виростає  велике  право  й  гордість  іменуватися  народом  українським.  Ми  любимо  нашу  неньку  Україну,  бо  чого  ми  варті  без  неї. Кожен народ гордий із того, що він має свою державу, свою мову, волю і гарне життя у своїй країні. Кожен народ - патріот своєї країни, він любить її, поважає її закони і бореться за її незалежність і волю.
Як нема без зірок небозводу,
Як блакиті без сонця нема,
Так і мови нема без народу,
І народу без мови нема.
    В  Україні  відзначають  декілька  свят,  присвячених  мові.  9 листопада – День  української  писемності та мови,  21  лютого – Міжнародний  день  рідної  мови.
З нагоди святкування Міжнародного дня рідної мови 19 лютого  в читальному залі Лохвицької ЦРБС був проведений захід «Солов'їна барвінкова – українська наша мова»
«Люби свій край, моя дитино,
Тут з-під верби джерельце б’є…
А рідна мова й Україна –
Це найдорожче, що в нас є!»
    Саме цими словами  розпочали захід ведучі В.Бузівська та Н.Сініченко, які ознайомили присутніх з історією виникнення української мови та довгими роками боротьби українського народу за нашу мову. Розповіді ведучих перемежовувалися відеокліпами   та піснями  про Україну , про рідну мову,  що було надзвичайно цікаво присутнім.

    Закінчили захід ведучі зверненням до запрошених школярів.  Тепер, коли Україна  самоcтійна і незалежна держава, відкривається широкий простір для вільного розвитку української мови. Це від вас залежить зараз, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці! Це від вас залежить, чи джерело рідної мови замулиться у ваших душах, а чи пружно і вільно дихатиме!

З ПІСНЕЮ ПО ЖИТТЮ

   30 січня 2015 року виповнюється  115 років  з дня народження  видатного радянського композитора, нашого земляка Ісака Осиповича Дунаєвського.
   Ісак Осипович Дунаєвський. Це ім`я асоціюється з чарівним пісенним джерелом, воно звучить широтою ріки і розливом мелодій, свіжістю вітру і бадьорістю мажорно-романтичного ладу.  Цей дивний творець пісенної класики мав такий гарячий, іскристий талант, що зігрівав ним мільйони людей, надихав їх в єдиному пориві до радостей життя.
   У центрі міста Лохвиця по вулиці Гоголя стоїть одноповерховий будиночок з меморіальною дошкою, яка засвідчує, що у цьому будинку 30 січня 1900 року  народився і до 1919 року жив видатний композитор І.О.Дунаєвський. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Звідси він поїхав у Харківську консерваторію, звідси почався його пісенний шлях.
    29 січня до 115 річчя  з дня народження  видатного радянського композитора, нашого земляка Ісака Осиповича Дунаєвського в приміщенні  Лохвицького територіального центру було проведено мистецьку годину  «Мелодії  нев’янучої  молодості»
   Захід розпочали ведучі В.Бузівська та О.Сухоплечева, які ознайомили присутніх з біографією та творчістю видатного радянського композитора, нашого земляка Ісака Осиповича Дунаєвського.. Розповіді ведучих перемежовувалися відеокліпами , мелодіями  та піснями  видатного композитора, що було надзвичайно цікаво присутнім.
   Пісня… Як лагідно на всіх мовах звучить це слово!.  Чи можна уявити собі який –небудь, навіть маленький народ без пісень, що втілюють його радощі, його горе, його надії і прагнення. Поруч з історією народу йде пісня, в якій відображаються події народного життя. Пісня це душа народу.
Я вірю – пісня збереже любов,
Бо пісня невичерпна, як криниця,
Любов -  душі людської зов
А пісня – вічний гість людського серця.